Вшанування пам’яті загиблих в Куренівській трагедії
13 березня об 11 годині на майданчику біля прохідної Подільського трамвайного депо зберуться ветерани-транспортники, очевидці «Куренівського потопу», родичі безвинно загиблих, керівництво та працівники КП «Київпастрансу», представники Подільської районної адміністрації та громадські діячі, щоб вшанувати пам’ять хвилиною мовчання загиблих 56 років тому.
На початку 50-х років у зв’язку з забудовою Сирецького житлового масиву в Києві треба було збільшити виробництво цегли на Петрівських цегельних заводах, що функціонували тоді в районі нинішнього Куренівського тролейбусного депо (вул. Сирецька, 25). На кар’єрах цих заводів розпочиналась підготовка до розкривних робіт у великих обсягах. Щоб зменшити витрати на вивезення ґрунту, було запропоновано розріджувати його водою і цю масу по трубах перекачувати до Бабиного Яру. Таким чином можна було вирішити дві проблеми: дійсно зменшити витрати на транспортування ґрунту й одночасно замити яр, на місці якого планувалось створити парк культури й відпочинку.
Замив Бабиного Яру розпочався з 1954 року. З 1954 по лютий 1961 року включно до Бабиного Яру було перекачано 3341378 кубічних метрів розрідженої маси. У процесі виконання робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Приміром, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.
Внаслідок допущених порушень, у штучному водоймищі Бабиного Яру води зібралось удвічі більше від проектної норми. Вода почала шукати собі вихід і знайшла його в греблі № 4 (за нинішніми ознаками вона була споруджена між територією лікарні ім.Павлова і вул.Олени Теліги). Гребля почала розмиватись і, послабившись, раптово зруйнувалась. Це сталося вранці 13 березня 1961 року приблизно о 9 годині 20 хвилин і тривало 10 – 15 хвилин. Вал рідкої земляної маси заввишки 8 – 10 метрів з гуркотом і ревінням ринув у бік вулиці Фрунзе, зносячи все, що траплялося на його шляху: дерева, будівлі, споруди, транспортні засоби, людей.
Основний удар рукотворної стихії прийшовся на трамвайний парк ім. Красіна (нині Подільське трамвайне депо) і в мить його не стало. Територія трамвайного парку перетворилася на суцільне озеро. А головне! – безвинно загинуло 50 електротранспортників, 48 родин (147 осіб), які проживали в гуртожитку, залишились без даху над головою.
За радянської влади ця сумна дата була під забороною. Вперше відкрито електротранспортники вшанували жертви катастрофи 1991 року. А через три роки тут було відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбувано прізвища усіх загиблих електротранспортників.
Вічна пам’ять жертвам безгосподарності і безвідповідальності. Пам’ять про безневинно загиблих у тій катастрофі вічно збережеться в наших серцях.
Джерело: Вшанування пам’яті загиблих в Куренівській трагедії